Гельмінти (лікарям)

Home »  Без категорії »  Гельмінти (лікарям)

On July 25, 2014, Posted by , In Без категорії, With No Comments

Гельмінтози – найпоширеніші і наймасовіші паразитарні хвороби людини, за яких виникають складні взаємостосунки між двома живими організмами – паразитом і хазяїном.

На сьогодні у світі відомі 342 види гельмінтів, які можуть спричинити захворювання у людей. В Україні виявляють близько 30 видів гельмінтів.

З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів усі вони поділяються на три класи:

  • круглі черв’яки (нематоди), до них належать збудники аскаридозу, трихоцефальозу, ентеробіозу, анкілостомозів, стронгілоїдозу, трихінельозу тощо;
  • стрічкові (цестоди) – збудники теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу, дифілеботріозу, ехінококозу, альвеококозу тощо;
  • сисуни (трематоди) – збудники опісторхозу, фасціольозу, парагомінозу, клонорхозу, метагонімозу тощо.

Особливості життєвого циклу гельмінтів дозволяє розділити їх на дві групи:

1)    геогельмінти;

2)    біогельмінти.

Для геогельмінтів характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку личинок в яйцях до інвазійних форм потрібний кисень. Дозрівання яєць відбувається в більшості випадків у ґрунті, куди вони потрапляють з фекаліями. При цьому степінь зрілості личинок у виділених яйцях і терміни дозрівання яєць у навколишньому середовищі визначають степінь контагіозності хворих. У разі контагіозних гельмінтозів яйця або вже через кілька годин стають інвазійними або вже зрілими виділяються в навколишнє середовище. За наявності аскаридозу, трихоцефальозу та деяких інших гельмінтозів для дозрівання яєць необхідне тривале перебування яєць у навколишньому середовищі, тому спілкування з людиною, яка хвора на аскаридоз або трихоцефальоз, для оточуючих не є небезпечним.

При біогельмінтозах розвиток паразита відбувається за участі не тільки кінцевого (дефінітивного) хазяїна, але й проміжного, а іноді  і двох проміжних хазяїнів. У організмі основного хазяїна при цьому паразиту статево зрілий гельмінт, в організмі проміжного – відбувається розвиток личинкових форм до інвазійної стадії. Людина може бути кінцевим і проміжним хазяїном у разі одного і того ж гельмінтозу. Прямий контакт здорової людини з хворим за цих гельмінтозів безпечний (не контагіозні гельмінтози).

В організмі людини кожному виду гельмінтів властива своя специфічна локалізація, у зв’язку з чим їх поділяють на:

ü    кишкові (аскаридоз, анкілостомідози, стронгілоїдоз, трихінельоз, теніїдози, гіменолейнідоз та ін..);

ü    позакишкові (опісторхоз, фасціольоз, парагонімоз, шистосомози та ін..).

Однак, говорячи про специфічну локалізацію мають на увазі місце проживання статевозрілих форм. Для багатьох гельмінтоз, у тому числі і кишкових, характерна міграційна стадія розвитку паразита в організмі, коли личинки можуть виявлятися в інших органах і тканинах.

Гельмінтози, на які хворіє тільки людина, називається антропонозами. У разі зоонозів збудник зберігається в природі, здійснюючи повний цикл свого розвитку за участю хребетних тварин без обов’язкової участі людини.

Можливий різний механізм зараження людини гельмінтозами:

v   фекально-оральний (як за різних кишкових інфекційних захворювань), при цьому до організму потрапляє яйце або личинка гельмінта;

v   перкутанний – під час укусу кровоносною комахою в організм людини потрапляють личинки, які пройшли певну стадію розвитку в організмі цієї комахи.

У клінічному перебігу гельмінтозів виділяють гостру і хронічну фази хвороби. Гостра фаза гельмінтозів, яка триває від 1-2 тижнів до 2-3 місяців, відповідає звичайно міграційній стадії і проявляється загально алергічними висипаннями різного характеру, лімфаденопатією, гіпереозинофілією.

При цьому виникають різні органні порушення – легеневі (дифузно-вогнищева еозинофільна пневмонія), серцеві (алергічний міокардит), печінкові (гепатит, іноді – з жовтяницею), ЦНС (алергічний менінгоенцифаліт, енцефаломієліт).

У хронічній фазі гельмінтозів патогенний вплив на організм людини визначається видом його, інтенсивністю інвазії, локалізацією, способом харчування паразита. Паразитування гельмінтів супроводжується комплексом таких несприятливих впливів на організм:

o      порушенням харчування хворої людини, оскільки гельмінти використовують різні продукти, в тому числі білки і вітаміни, що надходять з їжею, для свого росту й розвитку. Гельмінти, що харчуються кров’ю хворого (гематофаги), можуть бути причиною розвитку анемії (анкілостоми, вологоловці);

o      механічним пошкодженням тканин у зоні паразитування гельмінтів. Це супроводжується запаленням, атрофією тканин, порушенням функції різних органів і систем. Так, локалізація цистицерка в речовині мозку, в оці призводить до порушення функції цих органів, закупорка просвіту кишечнику аскаридами – до розвитку кишкової непрохідності, в місці проживання волосоголовця розвивається запальна реакція, проявом якої може бути гострий апендицит тощо;

o      алергічними і токсичними реакціями, оскільки продукти життєдіяльності гельмінтів чинять не тільки місцеву, але й всмоктуючись, загально токсичну і алгергізуючу дію. Особливо виражені алергічні реакції в разі супер- і реінвазій, вони супроводжуються нерідко процесами автосенсибілізації. Але все-таки в разі хронічного перебігу прояви алергії виражені значно слабше, ніж у ранній стадії (стадії міграції);

o      зниження місцевої та загальної реактивності, що полегшує проникнення в організм вторинної інфекції: такі інфекційні захворювання, як шигельоз, черевний тиф, гепатит та ін., у хворих на гельмінтоз перебігають важче, гірше піддаються лікуванню, частіше дають ускладнення;

o      є відомості про можливу канцерогенну дію гельмінтів.

Тривалість паразитування гельмінтів різноманітна (від кількох тижнів при ентеробіозах до багатьох років при теніозі, теніаринхозі).

Серед усіх гельмінтів, зареєстрованих в Україні, за даними офіцфйної статистики, в 2004 році найпоширенішими є ентеробіоз – 74,8 %, аскаридоз – 21,08 %, трихоцефальоз – 3,5 %. Серед решти гельмінтозів найчастіше у нашій країні реєструють опісторхоз, гіменолепідоз, ехінококоз, дирофіляріоз, токсокароз, лямбліоз.

Клінічні прояви деяких гельмінтозів у дітей в Україні

Ентеробіоз

  • свербіж у періанальній ділянці, промежині, статевих органах;
  • астеноневротичний синдром із порушенням сну;
  • затяжний ентероколіт;
  • синдром гострого апендициту;
  • вульвовагініти, парапроктит;
  • мастурбація;
  • енурез;
  • запалення рогівки (Keratitis dendritica).

Аскаридоз

  • субфебрилітет, висип на шкірі;
  • диспептичний синдром: біль у черевній порожнині «летючого» характеру, втрата маси тіла, нудота, блювання, метеоризм, нестійкі випорожнення, схильність до закрепів, відрижки;
  • бронхолегеневий синдром: сухий або вологий кашель із розвитком еозинофільних інфільтратів (синдром Лефлера) у поєднанні з алергійним дерматозом, обтурація бронхів, еозинофілія на тлі лейкоцитозу;
  • обструктивний синдром із розвитком кишкової непрохідності, обтураційні жовтяниці. У разі масивної інвазії можливий розвиток гранулематозного гепатиту з гепатоспленомегалією, жовтяницею, підвищенням у крові активності трансаміназ, лужної фосфатази, рівня білірубіну;
  • астеноневротичний синдром;
  • порушення нічного сну (викрики, стогін, метання уві сні, часте пробудження, плач, безсоння, кошмарні сновидіння). У разі важкого перебігу можливий розвиток екламптичних, хореатичних та епілептичних нападів;
  • свербіж, почервоніння шкіри навколо ануса;
  • ознаки ослаблення імунітету: часті й тривалі захворювання, рецидивні стоматити та гінгівіти або гнійні захворювання шкіри й слизових оболонок.

Трихоцефальоз

  • зазвичай перебіг безсимптомний;
  • шлунково-кишкові розлади: диспептичний синдром, здуття живота, діарея з домішками крові, рідко – випадання прямої кишки, блювання, закрепи;
  • анемія, гіпоальбумінемія;
  • діти молодшого віку можуть відставати у фізичному та розумовому розвитку.

Гіменолепідоз

  • здебільшого інвазія має легкий перебіг без характерних симптомів;
  • у дітей раннього віку постійними скаргами є біль у черевній порожнині, чергування проносів і закрепів;
  • нудота, іноді блювання, зниження апетиту, слинотеча, печія;
  • ураження нервової системи: болі голови, запаморочення, підвищена стомлюваність, неспокійний сон, хореатичні та епілептиформні напади, псевдоменінгіти;
  • алергійні реакції: висипи на шкірі, вазомоторний риніт, бронхоспазм.

Опісторхоз

  • субфебрилітет;
  • біль у правому підребер”ї;
  • висипи на шкірі;
  • диспептичний синдром, гастрит, панкреатит, гастродуоденіт;
  • постійний катаральний синдром;
  • нестійкі випорожнення, закрепи;
  • лімфаденопатія;
  • артралгії;
  • збільшення печінки;
  • еозинофілія, гіпоальбумінемія, підвищена ШОЕ, анемія;
  • відставання у фізичному розвитку;
  • легеневий синдром у вигляді легких інфільтратів або пневмонія;
  • виражені дистрофічні зміни в міокарді;
  • у разі важкого перебігу розвивається гепатит;
  • хронічна стадія опісторхозу у дітей в ендемічних зонах має ознаки вираженої холепатії, диспептичного  та астенічного синдрому.

Токсокароз

  • астматичний синдром, кашель, інфільтрати в легенях;
  • міокардит;
  • ураження суглобів;
  • алергійні ураження шкіри (свербіж, еритематозні та папульозні висипи);
  • рецидивний субфебрилітет;
  • стійка еозинофілія з розвитком еозинофільно-лейкемоїдних реакцій крові;
  • гіпергамаглобулінемія;
  • лімфаденопатія;
  • гепатомегалія;
  • диспептичний синдром: біль у черевній порожнині, нудота, нестійкі випорожнення;
  • епілептиформні напади, парези, паралічі;
  • ендофтальміт, гранульоми сітківки в дітей старшого віку;
  • ремісії та загострення захворювання тривають від 5-8 місяців до 2-3 років.

Дирофіляріоз

  • утворення хворобливих вузлів під шкірою на місці укусу комара, які поступово збільшуються в розмірах. Найчастіше вузли формуються біля ока, на тулубі, руках і ногах;
  • протягом 90 днів утворюється набряк, абсцес на місці вузла;
  • ураження легенів, яке супроводжується кашлем, болем за грудиною;
  • парестезії;
  • еозинофілія;
  • гіпотермія.

Лямбліоз

  • помірний субфебрилітет чи нормальна температура тіла;
  • ентерит без ознак зневоднення організму з частими переймоподібними болями в животі, метеоризм;
  • випорожнення у великій кількості, з неприємним запахом, жовтого, або коричневого кольору, спостерігається стеаторея;
  • для хронічного рецидивного перебіу у дітей з кишковою формою характерні абдомінальний та диспептичний синдром: зменшення апетиту, ранішня нудота, стійка обкладеність язика, чергування проносів та закрепів, стеаторея, болі в животі, метеоризм;
  • шкірні прояви інфекційно-алергічного генезу: блідість, особливо шкіри обличчя (за нормального рівня гемоглобіну), поява пігментації в ділянці шиї, бічних поверхонь живота, пахвинних складок, сухість шкіри з появою фолікулярного кератозу («гусячої шкіри») на розгинальних поверхнях рук, ніг, бічних поверхнях живота, ураження червоної облямівки губ (від сухості до хейліту), атопічний дерматит;
  • для хронічного рецидивного перебігу у дітей з гепатобіліарною формою характерною є клінічна картина дискінезії жовчних шляхів, холециститу або холангіту: нудота, періодичні блювання, поганий апетит, гіркота у роті, періодичний біль у правому підребер”ї, епігастрії, збільшення печінки, селезінки, позитивні симптоми Ортнера, періодична субіктеричність шкіри та склер, хронічна ендогення інтоксикація.

Методи діагностики гельмінтозів

1. Прямі гельмінтологічні дослідження випорожнень:

  • метод нативного мазка;
  • методи збагачення (Фюллеборна, Калантарян);
  • метод Бормана для діагностики стронгілоїдозу, анкілостомозу.

2. Спеціальні методи дослідження на ентеробіоз:

  • зішкріб із періанальних складок;
  • метод Гіммельфарба за допомогою ватного тампона, закладеного на ніч в анальний отвір;
  • дослідження анального слизу, узятого за допомогою шпателя;
  • дослідження обсіменіння шкіри за допомогою липкої стрічки, спеціальних скелець.

3. Дослідження мокротиння (аскариди, анкілостоми, стронгілоїди), жовчі (лямблії, фасціоли, анкілостоми, опісторхи, клонорхи), сечі (сечостатевий шистосомоз), біоптатів тканини (трихінели).

4. Загальний аналіз крові:

  • анемія – дифілоботріоз, трихоцефальоз, теніархоз, теніоз;
  • еозинофілія – токсокароз, трихіноз, аскаридоз, стронгілоїдоз, анкілостомідоз.

5. Товста крапля крові – філяріоз.

6. Офтальмоскопія – цистицеркоз очей.

7. Рентгенографія, УЗД – ехінококоз, цицстицеркоз, трихіноз.

8. Імунологічні методи дослідження (ІФА) – найчастіше використовують для діагностики токсокарозу, ехінококозу, цистицеркозу, альвеококозу, трихінозу, опісторхозу, лямбліозу.

Методом ІФА визначають:

 

 

Ехінококоз (захворювання, зумовлене личинковою стадією гельмінта E.granulosus, E.multilocalis) Антитіла до ехінококу IgG у сироватці крові Антитіла до ехінококу у крові в нормі відсутні.Визначення антитіл до ехінококу застосовують у випадках абсцесів печінки, кист печінки, нирок, головного мозку, легень, для контролю радикальності оперативного втручання з приводу кист ехінококового ґенезу.
Токсокароз(захворювання, зумовлене нематодою Toxocaracanis, яка паразитує у собак) Антитіла до токсокари IgG у сироватці крові Основним методом діагностики токсокарозу є визначення антитіл IgGдо токсокари. Ступінь підвищення рівня антитіл у крові тісно корелює із важкістю перебігу захворювання. Повторні дослідження рівня антитіл у крові хворого дозволяють оцінити ефективність проведеного лікування – про це свідчить зниження рівня антитіл.
 

 

 

 

 

 

 

Лямбліоз (Lamblia intestinalis)

Антитіла до лямблії IgM у сироватці крові Призначають у хворих (найчастіше дітей) з діарейним синдромом,  ураженнями гепатобіліарної системи,  алергічними проявами, еозинофілією. Підвищення антитіл до лямблій IgM у сироватці крові свідчить про гострий період хвороби.
Антитіла до лямблії IgA у сироватці крові Антитіла до лямблії IgA у сироватці крові з’являються через 2 тижні після інфікування, у випадку загострення хвороби при хронічному перебігу.
Антитіла до лямблії IgG у сироватці крові Антитіла до лямблії IgG у сироватці крові виявляють в період реконвалесценції та у випадку хронічного перебігу лямбліозу.
Опісторхоз (гельмінтоз, що спричинений котячою або вивірковою двоусткою) Антитіла до OpisthorchisIgG у сироватці крові Призначають у хворих (найчастіше дітей) з ураженнями гепатобіліарної системи, підшлункової залози, алергічними проявами, еозинофілією.

Л і т е р а т у р а :

  1. “Актуальні питання медичної гельмінтології в педіатрії”: Матеріали обласної науково-практичної конференції. – Львів, 2006. – 42 с.
  2. Крамарєв С.А. Гельмінтози у дітей //Українська Медична Газета. – 2006, № 7 – 8. – С. 31.
  3. Нейко Є.М., Боцюрко В.І. Внутрішні хвороби – Коломия.: Вік, 1997. – С. 495-535.
  4. Энциклопедия семейного врача. Книга 2 / под.ред.отв.ред. Акд. НАН АМН Украины и Российской АМН проф. А.С. Ефимова. К.: Здоров’я, 1995. – С. 68-177.
Comments are closed.